15. 2. 2019: Мілан ҐАЙ: Божы заповідї, Ой, Боже мій, мілосердный, Новый день, Правда о смерти    

Божы заповідї

Ословив священик Янка
раз коло сповідї,
чі він дотримує
Божы заповідї?

В молитвах, оставам отче -
каждый вечур – рано,
так як од Господа, 
мі є приказано.

Ці прославляш Бога 
на світї єдного,
або у жывотї
вызнаваш  другого?

Вызнавам єдного
він моя надїя,
Хрістос - Бог небесный
 і Дїва Марія.

Чі невзываш ты на дарьмо
так мено святого,
або може даяк іншак 
неуражаш ты ёго?

Хоць высловлю нечекано 
і шкареды слова,
то сповідёв і покоров 
вымажу їх знова.

Чі узнаваш свята,
недїлї святкуєш,
важыш нянька мамку 
любиш їх, частуєш?

Дотримую свята
у них мам надїю,
в недїленьку іду 
все, на лїтурґію

Неубивай, нечуджолож 
некрадь, ворожкы* не ворож!               
жены не жадав ближнёго?            
-----------------------------------------
* ворошкы – клядбы, заріканя 

То про мене тема іста
неображав я так Хріста,
прісягу дам на папірю 
бо ворожкам я не вірю,

І вірнїсть єм дотримував
так  як женї єм слюбував?
За прісягов своёв стою, 
бо барз люблю жену свою!

Непривластній  што не твоє
бо то грїхом великым є,
ниякой річі ближнёго 
котра є маєтком єго!

Нет, отче, о такім незнам,
кідь пожычу такой вертам,
бо часом бым мог забыти
пожычане повернути.

Віджу же ты при сповідї
дотримував заповідї,
то і дале ся так тримай, 
іди у мір – не согрїшай!

 

Ой, Боже мій, мілосердный    

Ой, Боже мій, Мілосердный,
чом Тя понижую?
Кедь я Твої заповіди,
все не дотримую.

Ой, Боже мій, Мілосердный,
будь мі на помочі,
бы-м до грїху не приходив
водни, ани в ночі.    

Ой, Боже мій, Mілосердный
прошу тя о поміч, 
як мам дале жывот вести,
порадь мі, і повідж.

Ой, Боже мій, Mілосердный
помож мі грїшному,
наверний щастя Благодать
до мойого дому.

Ой Боже мій, Мілосердный
доброто велика,
одвернув єсь з погыбелї
далшого вірника.

 

Новый день

Надышов час раннїй
уж вставати треба,
пошлю молитвочку
Господу до неба.

Пошлю – пожертвую,
же мі поміг стати,
і так за далшый день 
му подяковати.

Підойму голову
посмотрю до неба,
свої рукы зложу, 
в молитві, як треба.

Бо і ёго треба  
в почливости мати
за прожыты рокы 
вдяку ёму вздати.

 

Правда о смерти

Уж од прадавна  
платить правда тота,
же смерть належить ку нам
до жывота.    
Кедь душа одыйде
до ˮвічных хмарˮ,
не встанеш уж нїґда веце
із смертных мар.

Непереберать,
забере каждого,
жебрака,
пана і богатого.
А коли прийде?
Нихто незнаме,
хоць цїлый жывот,
на ню чекаме.

Єдного возьме
щі молодого,
далшому дожычіть
віку старого.
Бо так ся гварить:
Як свічка згасне,
мусиш одыйти,
а вшытко ясне!

Неє стамады
навернутя,
помалы упадаш
до забытя.
А што, кідь часом дахто,
на тя сомняне
із думков,
як єсь ту жыв, 
хрістіяне?

Ці будеш мочі 
ты так повісти:
Прожыв єм жывот
без ненависти.
Посты дотримав,
ходив до церькви,
в молитвах оддавав
Господу жертвы.

Кедь жывот твій
такый быв, чоловіче,
то Господь рад
тя ку собі закліче.
Будеш навікы
го прославляти,
у ёго Царстві,
повнім благодати.

Шпекулованя
перед нёв не обстоїть
час понїй вшыткы
раны загоїть.
Мусиме жыти
у притомности,
з пєтов споминати
на тых у вічности.

Зато од давна платить
правда тота,
же смерть належить
ку нам до жывота.
Бо по нїй скінчать
вшыткы надії,
владне од віків,
без корупції.

(Укажка з приправлёваного на выданя тексту Мілана Ґая З нами Бог.)